Після 24 лютого вони змінили смокінги на піксель, мікрофон на автомат, знімальний майданчик на бліндаж і почали захищати нашу країну. Це телеведучі, музиканти, актори, що стали військовими. У кожного своя історія, та мотивація одна на всіх – наша перемога.
У спецпроєкті «Stories з війни» – про будні в зонах бойових дій, страхи та виклики, віру в завтра з уст тих, кого звикли бачити на телеекранах та за ким слідкуємо в соцмережах.
Серія інтерв’ю виходить на підтримку слушної кампанію «Чуєш? Плюс. Плюс» громадської організації «Відчуй». Це реабілітація військових із травмами органів слуху та запобігання таким ушкодженням. Зірковий медіабренд Viva! долучився до важливої ініціативи, адже хороший слух – ще одна суперзброя наших військових і його неодмінно потрібно зберегти для мирного життя, щоб наші захисники та захисниці могли чути й відчувати на повну кожен свій день після нашої перемоги.
Дізнатися більше та записатися на консультацію, а також долучитися до фандрейзингу на придбання індивідуальних фільтрів захисту органів слуху українських військових у межах слушної кампанії «Чуєш? Плюс. Плюс» можна тут. Громадська організація «Відчуй» з 2011 року системно займається реабілітацією, допомогою, соціалізацією, реалізацією прав дітей і дорослих із порушеннями слуху та їхніх родин, а також плекає культуру турботи про власний слух.
– Де ти зустрів 2023 рік? Часто випадає можливість вирватися на кілька днів додому?
31 грудня приїхав додому, донечка абсолютно спокійно каже: «Тату, вже всі ракети впали, ми можемо їхати за подарунками?». Хоч війна вже триває 10 місяців, до сих пір відчуття сюрреалізму. Це ніколи в моїй родині не буде пробачене жодному росіянину.
– Як твої дівчата? Хто більше сумує за тобою? Дружина чи донечка?
І донечка сумує, і дружина, і мама. Дівчата вже звикли до самостійного життя: самі запускають генератор, вирішують свої побутові питання. Бо навіть коли я приїжджаю, то постійно наобіцяю всім якісь інтерв‘ю, запис спільної пісні. От зараз відповідаю, а доця просить поскладати з нею пазлик. І я йду.
– Війна – це про постійну небезпеку, про виклик самому собі. Коли буває особливо страшно?
Через те, що ми – аеророзвідка, ми не буваємо прямо в пеклі, де своїми долями фронт тримає піхота. Ми детально готуємось до кожного свого виїзду і повністю виконуємо всі заходи безпеки.
Війна – це наука і лотерея, тому ми працюємо чітко по алгоритму і намагаємось зайвий раз не випробовувати удачу. На війні немає другого шансу, ціна помилки – смерть і горе родини.
– Що і як безповоротно змінилося у твоєму світогляді за цих понад 300 днів великої війни?
Особливих змін немає. Навпаки закріпилось тверде відчуття – все, про що я говорив і співав, було істиною життя і було пророчим. На жаль, деякі роботи не були так широко почуті через засилля російського «модного» сміття.
– Твій профіль зараз аеророзвідка. І цей рід військ має надважливе значення. Є якісь власні досягнення, якими можеш поділитися? (по техніці, по особовому складу тощо).
Є, але всі деталі після нашої перемоги.
– Ловимо на слові! А як із творчістю на війні? Є час та бажання писати, римувати?
Війна – це найемоційніший період в житті людства. Війна проводить тебе крізь пекло і дає змогу доторкнутись до янголів. Тому в нас такий культурний сплеск. Мені теж багато є чого є сказати. Тому я намагаюсь не забувати про творчість.
– Твої композиції за цей рік – глибина, сенс, наші витоки, кров предків. Де, як, коли написав «Дике поле»?
«Дике поле» написав на чергуваннях. Потрібна була пісня не про тяжку долю, а про хоробрість нашого народу. Також завданням пісні було привернути увагу до воїнів Азовсталі, які билися в повному оточенні. З деякими я був на зв‘язку. І мені дуже хотілося закодувати в них віру в життя, незважаючи на неймовірну втому. Всі, з ким я спілкувався, повернулись додому живими. Днями з полону звільнили бойового медика Хасана, з яким я найбільше комунікував. Але в полоні ще багато наших. Ми маємо повернути всіх!
– Ти – учасник ініціативи «Культурний десант». Які з вчинків твоїх колег по цеху, які зараз боронять Україну, вражають тебе найбільше?
Я пишаюся людьми, з якими я познайомився в «Культурному десанті» і наскільки вони себе потужно проявили в такі непрості часи. Також радий свідомості та силі творчих людей, які по своїй природі – кожен лідер, але всі розуміють, що в цій ситуації немає місця змаганням або егоїзму, всі об‘єднані спільною ціллю і працюють на перемогу. Були деякі, хто потрапляв до нас, але майже відразу відколювався, бо думав про себе, а не про результат. А результат неймовірний – ми створили музично-психологічну терапію. Через впізнаваність та довіру записуємо дуже багато важливих меседжів у підсвідомість нашим воїнам.
– Емоції на війні – не про слабкість, а про силу. Чи доводилося плакати? Чому?
Доводилось. І це нормально. Це і є сила не приховувати свій біль, а буває неймовірно боляче, коли втрачаємо кращих.
– Про що особливо шкодуєш зі свого мирного «вчора»?
Про те, що деякий період була віра в хороших рускіх і що витратив декілька років своєї творчості на контрпропаганду, а в цьому не було жодного сенсу.
Потрібно було раніше сконцентруватись на розбудові української мови та культури.
– Твій особистий День нашої Перемоги. Яким він буде?
Звісно, він буде неймовірно емоційним. Це буде всесвітнє свято перемоги добра над злом. Переломний день в історії планети на найближчі 50 років. День, коли ми трішки перепочинемо, а на наступний почнемо відбудовувати нашу країну, бо роботи буде ще дуже багато.
– Яке бажання загадав цього 31 грудня опівночі?
Розпаду Росії, великої кривавої битви у них всередині, щоб кожен росіянин сповна заплатив за свою підтримку війни, нейтральність і пізню боротьбу проти тоталітарної влади. Бо кожен із них винен в тому, що відбувається.
Фото: особистий архів Олександра Ярмака
